Ірина Славінська: жінка та війна

Ольга Герасим'юк про "Форум видавців"

У церкві св. Покрови на День незалежності заплакала ікона

Бійці 25-ї бригади відзначили День Прапора

Львівський тиждень: автобуси, вулиці та Дніпро

 Минулий тиждень я провів у місті Лева. Взагалі, я поїхав з метою написати творчі конкурси на факультеті журналістики в ЛНУ ім. Франка та на кафедрі журналістики "Львівської Політехніки"... Але я всиг і помилуватися чудовим Львовом. 
  
  

  

  Львів - це місто, де чудово співіснує минуле з сучасним. Де пам'ятки архітектури майже завжди виглядають належним чином та їхньому подальшому буттю нічого не загрожує. Це саме те місто, де запах кави, на диво, можна відчути не лише в кав'ярні, а й в трамваї чи автобусі, на вулицях та площах. 

   У Львові мені дуже подобається вигляд громадського транспорту. Адже здебільшого там чисто, водії не курять, зупиняються лише на зупинках. Для порівняння, у Дніпропетровську, на мою думку,є велика проблема з громадським транспортом. Для мене - це просто каторга. Шансон - це обов'язкова умова наших маршруток. Водії часто курять, дим летить в салон і це вельми заважає комфортному перебуванню пасажирів у транспорті, а про те, що у когось може бути алергія я взагалі мовчу. Про зупинки годі й говорити. Частіше за все водії зупиняють там, де завгодно пасажиру. Чи то під магазином, чи біля смітника, чи навпроти четвертого дерева від перехрестя...

  

  Також мене бентежить питання пільгових місць в транспорті, адже, як відомо, в Дніпрі вони обмежені. Тобто той, хто перший зайшов у маршрутку, показав посвідчення - той їде безкоштовно, а людина, яка зайшла пізніше, але також має пільги - обмежена у своїх правах. У Львові я такого не зустрічав. Чи це студент, чи дитина з багатодітної сім'ї, може пенсіонер - усі рівні.

  

  Особливо у Львові мені подобаються назви вулиць. Це вам не вулиця Пєтровскава, Лєніна чи ше "краще" - жовтневого перевоту. Це різкий контраст з тим самим Дніпром, де комуністичні назви прижилися, здається, назавжди. У місті Львові вулиці носять прізвища відомих українських письменників, визначних діячів та просто людей, яких можна поважати. 

  

  Одного разу, коли ми запитали у перехожої жіночки як доїхати до вулиці Вашингтона, ми не могли не запитатися у неї чому саме це їм'я носить вулиця, адже американський президент немає ніякого відношення до України. Вона відповіла, що львів'яни обрали тих людей, яких поважають. Чи це Вашингтон, чи це Руставеллі, чи може Бандера та Шухевич. Ми маємо віддавати шану тим, хто цього дійсно заслуговує.

  

  Я отримую велике задаволення, коли їду в трамваї та чую: "Наступна зупинка - вулиця Бандери", або "Зупинка - Хмельницького". Це трохи незвично для мого слуху :)

  

  Взагалі, я не знаю, чи вистачить мого словникового запасу для того, щоб описати красу цього міста, цих привітних людей, охайні вулиці, квітучі клумби та газони, запах справжньої львівської кави та смак чорної львівської шоколадки. 

Ну і невеличкий фотозвіт:

  

Мене просто надихають ці цитати: Нік Вуйчіч про цінності життя

  Мене завжди вражали такі люди, яких природа зробила особливими. Вони прагнуть жити так, аби довести усім на світі, що життя - це прекрасно. Його треба цінувати, треба приносити як можна більше користі, варто жити на повну.

Нік Вуйчіч - люди, яка надихнула мене сьогодні на цей пост. Цей американець народився без ніг та без рук. Але (!) він вміє плавати, кататися на скейті, писати, малювати, користуватися комп'ютером. Він об'їздив вже майже 45 країн, виступаючи з мотиваційними лекціями та тренінгами. 

"Нік міг обрати шлях, яким ідуть інваліди, але він пішов дорогою нормальних людей, він не признавав що він інвалід. Нік не хотів щоб його доглядали і він усього хотів навчитися сам."    

                                                     З "Вікіпедії" 

                                                                      

  До вашої уваги підбірка кращих цитат Ніка:

• Станьте другом, коли вам потрібні друзі. Даруйте надію, коли самі потребуєте її.

• Якщо ніхто не відчиняє, стукайте відразу в кілька дверей.

• Всі ми можемо знайти один в одному щось погане або недосконале. Але я волію шукати крупинки золота.

• Поводьтеся так, щоб власні вчинки вас надихали.

• Ми не повинні жити в очікуванні того, що щастя настане, коли ми доб'ємося мети або придбаємо якусь річ. Щастя має бути з нами постійно, а щоб добитися цього, потрібно жити в гармонії - духовній , психологічній , емоційній і фізичній.

• Ви повинні зрозуміти, що відразу отримати відповіді іноді неможливо.

• Коли ви не готові прийняти себе, то ще менше готові прийняти інших людей.

• У світі багато проблем, які мене не торкнулися. Я впевнений, що моє життя в тисячу разів легше, ніж життя багатьох людей.

• Я дуже рано засвоїв, що просити про допомогу можна і потрібно. Нормальне у вас тіло чи ні, але є речі, з якими неможливо впоратися самотужки.

• Спробуйте заглянути в кінець власного життя, а потім почніть жити так, щоб, опинившись у цій точці, ні про що не шкодувати.

• Любові немає діла до того, що ти можеш і чого не можеш, ким є і ким не можеш бути. Справжня любов дивиться прямо в серце!

• Зіткнувшись труднощами, знаходь в них чисту радість.

• Вважайте ставлення до світу пультом дистанційного керування. 

• Якщо програма, яку ви дивитеся, вам не подобається, ви просто хапаєте пульт і перемикаєте телевізор на іншу програму. Так само і зі ставленням до життя: коли ви незадоволені результатом, змініть підхід, незалежно від того, з якою проблемою ви зіткнулися.

• Ті, хто вважають себе невдахами, - це люди, які не розуміють, наскільки близько до успіху перебували, коли склали руки і здалися.

• Ідеальна зовнішність нічого не означає, якщо душа розбита.

• Зовсім не обов'язково затівати грандіозні проекти, щоб сіяти добре насіння. Навіть малі справи можуть багато значити для іншої людини.

• У стресовій ситуації, відчуваючи неможливість зібратися з силами, дуже важливо відокремити те, що сталося з вами, від того, що відбувається всередині вас.

• Життя може бути прекрасним, якщо ми вибираємо це.

• Ще один день - ще одна можливість!

Великі проблеми від маленьких батарейок

Без цих маленьких елементів живлення ми не можемо уявити наше життя. Від батарейок у нас працюють годинники, пульти від телевізорів, медичні прилади та інша дрібна техніка.  Але рано чи пізно батарейки виходять з придатності та її приходиться викидати. А чи знаєте ви, яку шкоду несуть ці маленькі штучки на наше здоров’я та стан навколишнього середовища? Давайте розберемося.

Мало хто помічає на батарейці значок «не викидати у смітник». А шлях від смітника лежить лише на типові сміттєзвалища, які не обладнані жодними фільтраційними приладами. Батарейки містять у собі важкі метали та елементи, токсичні й небезпечні речовини. Використана батарейка має у собі ртуть, свинець, магній, цинк, нікель, кадмій.   Після потрапляння на землю металеве покриття батарейки руйнується від корозії, метали потрапляють у ґрунт і ґрунтові води. А звідки вже недалеко і озера, річки та інші водойми, які використовують  для питного водопостачання. Елементи, що містяться в батарейці практично не виводяться з організму. Навпаки – вони тільки накопичуються, вражаючи нирки, викликають розлади нервової системи, володіють мутагенними властивостями і навіть провокують ракові захворювання.

Про те, яку шкоду завдають батарейки нашій і так не здоровій природі годі й говорити. Одна пальчикова батарейка забруднює важкими металами близько 20 квадратних метрів землі або 400 літрів води. Лише вдумайтеся в ці цифри. Але, як відомо, людина може все і змінити стан нашої екології також може.

В багатьох європейських країнах урни для відпрацьованих батарейок стоять біля звичайних сміттєвих баків на вулиці. А невеличкі контейнери та коробочки для тих самих батарейок можна зустріти в багатьох крамницях, установах та під’їздах. Дехто не витрачає гроші на спеціальні контейнери, а використовує баклажки для води та судки для їжі. Україна також може зупинити екологічне лихо, та почати сортувати сміття й відправляти його на переробку. Адже один із трьох заводів по переробці елементів живлення знаходиться у Львові.

Рятуємо нашу екологію разом!

Владислав Яценко

«І вражою злою кров’ю Волю окропіте (Тарас Шевченко).»

    Ми, українці, маємо надзвичайно велику та захопливу історію. Наша минувшина – це безмежний простір, в якому так багато правди та неправди, відваги та зради, любові та ненависті. Вартує прочитати лише один параграф і ти зрозумієш, що українська історія – це не підручник, це щось окреме та філософське, вірну сторону якого знайдуть лиш деякі.

Однак, що б там не було, де і з ким би ми не були, українців завжди переслідували якісь неприємності від ворогів та заздрісників. Наші землі постійно хотіли загарбати, мову завжди всіляко знищували, людей – принижували. Але це давало все більший поштовх до боротьби українців за власну свободу. Скільки жорстоких боїв пронизало, мов шалені ворожі кулі, долю цілої нації. Скільки заплаканих матерів не дочекалися свого сина, дружини – чоловіків, а діти – найріднішого в світі батька. Яка причина тих історичних баталій? Просто українці – геть не ті люди, які б «танцювали» під чужоземські «дудки». Ми волелюбний народ, це доводили козаки, повстанці, дисиденти та інші борці за нашу незалежність, кожен у своїй царині. Сучасним військовослужбовцям, волонтерам та активістам і досі доводиться підтверджувати позицію наших пращурів.

  На дворі двадцять перше століття. Час, коли, начебто, все вирішують папери та домовленості. Але, мабуть, не завжди та не всі. Російський агресор вже вкотре демонструє нам свою силу, ненависть до всього українського та драконівські шляхи до розв’язань проблем. Шкода лише, що ціна надто дорога – це тисячі життів українських патріотів. Це десятки тисяч зламаних доль, які зустрілися з війною сам-на-сам. Не можу стверджувати, але думаю, що в Україні немає жодного клаптика землі, де б не пролилася кров українських Героїв. «Хто за що, а ми – за незалежність. Отож нам так і важко через те» - так багато сенсу в словах письменниці Ліни Костенко і мабуть додати вже немає чого.

  Україна – понад усе!

Владислав Яценко

Солоняни у боротьбі проти сміття в парку та головах

Нещодавно громадські активісти Солоного зібралися на чергове прибирання в солонянському парку. Зовсім не здивувала та кількість різноманітного сміття на, здавалось би, місцях громадського відпочинку. І, можливо, на землі було би менше сміття, якби було куди його подіти. Як вже стало відомо, тих сміттєвих урн, які зараз стоять в парку – замало, їх кількість можна порахувати на двох пальцях. В парку ми бачили переповненні урни та «гори» слідів від цивілізації навколо них. А цесвідчить про те, що в парку, так само як і в Солоному замало місць для сміття, і , можливо, люди б не засмічували навколишнє середовище якби для його збереження були створені відповідні умови. 
Звісно ж, все сміття ми прибрали. Клумби привели до порядку. Скосили траву і тепер в наш парк можна знову заходити з дітьми або друзями та не боятися, що раптом наступиш на щось небезпечне.
Але не варто забувати, що територія нашого парку досить велика. Та чим далі в ліс – тим більше, нажаль, не дров, а сміття. Протягом багатьох років люди виносили туди своє побутове сміття в пакетах та мішках, хтось вивозив відходи з будівництва, а місцеві наркомани частенько залишали за собою докази того, що нація у нас не зовсім здорова. Так і утворилася величезна ковдра сміття на землі. Лише уявіть собі, яку шкоду нашій екології завдає кожна батарейка, етикетка, пляшка, пластикові вироби та ін. А зараз уявіть собі яку шкоду приносить все це сміття разом ще й на одній території поблизу водойми. 
Звертаюся до місцевої влади! Лише подивіться на що перетворився парк відпочинку – на музей сміття, кількості експонатів якого може позаздрити будь-який краєзнавчий музей. Я не буду вимагати ландшафтних проектів, фонтанів та вишуканих скульптур в античному стилі. Я прошу хоча б декілька сміттєвих баків, і не лише для парку, а й для солонянських вулиць також. Ми не збираємося покидати нашу волонтерську роботу в парку, але дивно, що народ знаходить альтернативні шляхи вирішення таких проблем, а влада – ні. Активісти все одно будуть періодично прибирати сміття, косити траву, доглядати за квітами, чистити прибережну зону… Але хочеться бачити підтримку влади. 

Закликаю усіх охочих приєднуватися до нашого руху. 

Збережемо нашу природу, щоб вона – зберегла нас!

Земляки вшанували пам’ять десантника Сергія Кучерявого

Солоне: «Парад вишиванок»

365 днів ВІДРОДЖЕННЯ

Як Ви ставитесь до відставки Коломойського?

Альона Шкрум в Солоному

Акція "Зробимо Солоне ЧИСТО Європейським"

Голуби Миру|День Соборності|Солонянська СЗШ №2

Краєзнавча подорож (про паперову фабрику)

Дивіться мене на початку програми)))

Я так хвилювався...ну взагалі дивіться самі..)

"День тиші" в Солоному

Вибори, перевертні та золоті унітази

Вибори… Так, саме це слово так не люблять українці і дуже любиться кандидатам в депутати. Саме на них кандидати витрачають мільйони, а агітатори так файно заробляють. І саме вибори повинні цілком змінити владу в країні та змінити старі керівні обличчя в Раді на нові. Але протягом років незалежності України в нас змінювалось не багато, просто хтось крав більше , а хтось менше. Та нарешті настав той час, коли український народ відчув себе по-справжньому вільним та нарешті зрозумів , що єдиним джерелом влади в Україні – є народ, так було і так буде завжди. В цей день (26.10.14) насправді від кожного залежить, якою буде Україна в найближчі роки. Тому я звертаюсь до усіх читачів: дорогі українці, я представник активної, небайдужої молоді, яка хоче нормально жити в європейській, новітній країні, закликаю Вас прийти на голосування з думкою про своїх дітей та онуків. Саме нам жити в майбутній Україні та саме нам розгрібати всі помилки минулого та сьогодення. Будьте активним виборцем – дізнавайтесь більше про кандидати, якому ви плануєте віддати свій голос. Де він працює? Для чого йде в депутати? Що він вже зробив? Дізнайтесь чи не причетний ваш кандидат до корупційних схем та скандалів. Чи не голосував ваш кандидат і його партія за диктаторські закони 16 січня, що є дуже важливим. Такі люди йдуть до влади не для того, щоб відстояти наші інтереси, а для чергових крадіжок та збагачення своїх гаманців. Особисто я не хочу, щоб депутатська дупа сиділа на золотому унітазі, що він купив на народні гроші. Не хочу бачити органи влади, що огороджуються від народу височезними парканами та рядом охорони. Не хочу бачити російських шпіонів в кріслах Ради та Кабміну. Досить! Набридло! Хіба можна жити в такій країні, де на одній вулиці живе пенсіонер з копійчиною в гаманці та мільйонер з маєтком на пів села? Де чиновники говорять «а» , при тому роблячи «б». Де панує брехня та корупція.

Тому дорогі українці, від Вас залежить багато – наша подальша доля. Не дайте зрадникам, перевертням та злодіям керувати країною! Не підведіть!

Владислав Яценко

Владислав Яценко | Покрова

Зі святом Покрови!

Дорогі друзі, однолітки, українці!

Дозвольте привітати вас з великим днем для українського народу – зі святом Покрови . Сьогодні ми святкуємо та вшановуємо наших героїв. Сьогодні ми відзначаємо день створення УПА. Ми говоримо та думаємо про тих , хто створив для нас українську державу. Вони боролися за справедливість, за соціальну, національну і за ту справедливість заради якої варто було родити дітей, варто було би боротися за власне майбутнє та незалежність. Вони дали нам справжній дух, той дух, що рветься до бою за власну незалежність. Цей бій продовжується і зараз. Багато наших хлопців , справжніх патріотів спіткала тяжка доля у війні на українському Донбасі. Та нехай же живуть ті українці, що поклали своє життя за нашу свободу, живуть вічним вогнем в наших серцях. І цей вогонь в моєму серці не згасне ніколи! Він ніколи не згасне в ідеях , які ми сьогодні несемо, бо ми – українці, на своїй Богом даній землі. І ми будимо тут під покровом нашої Цариці Небесної завжди, на зло всіляким загарбникам, будемо тут жити до скінчення віку.  Москаль був не останнім нашим поневолювачем. Найстрашніший наш ворог ще живий, він продовжує смоктати нашу кров, він невидимий і назва йому „ черв’як розбрату”. Звідти всі наші біди. Це він не дозволяє багатьом українцям розплющити свої очі і вклонитися пам’яті всіх воїнів УПА. Це він примушує сліпців тупо повторювати, не про що не замислюючись, дурну брехню з радянських підручників з історії. Коли подолаємо того глиста, то й буде нам щастя.  Я як представник від молоді Солонянщини можу сказати впевнено Я впевнений, що наша рука не здригнеться змінити все заради України! Щастя всім, радощів, благополуччя та Миру! Слава Україні!

Владислав Яценко

Вічна пам'ять Георгію Гонгадзе...

 16 вересня виповнилося 14 років з дня зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, чиє обезголовлене тіло було знайдено в Таращанському лісі. За ці роки Георгій Гонгадзе став символом не тільки журналістської самопожертви, але й безкарності за аналогічні напади.Журналіста Георгія Гонгадзе було вбито восени 2000 року. Майже через вісім років, 15 березня 2008 року, Апеляційний суд Києва визнав винними у вбивстві Гонгадзе трьох колишніх співробітників Департаменту зовнішнього спостереження МВС - Валерія Костенка, Миколу Протасова і Олександра Поповича - і призначив їм покарання у вигляді позбавлення волі терміном від 12 до 13 років.

 Гонгадзе - це символ вільних українських журналістів, які будь-якою ціною говорять правду. Я поставив собі цю людину як приклад. Він не боявся засуджувати дії влади, він не боявся говорити чисту правду на широкий загал, він не боявся йти шляхом опозиційного журналіста, який нажаль закінчився трагічно. 

 Вічна пам'ять Георгію Гонгадзе...

Що таке ЄС для Українців?

Членство в Європейському Союзі є стратегічною метоюУкраїни — це найкращий спосіб реалізації національних інтересів українців, підвищення нашого статусу в світі,боротьба з корумпованою системою, що так міцно закріпилась в традиціях нашої країни, подолання економічної відсталості, залучення іноземних інвестицій,створення нових робочих місць, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробника, вихід на світові ринки та насамперед на ринок ЄС.

 ЄС - це високий рівень життя. На мою думку, кожен українець відчує на собі переваги , які надасть нам Європа. Наприклад доступний судовий захист, високі і надійні конституційні гарантії прав і свобод людини - те,чого так бракує нам зараз.

ЄС - це підвищення якості товарів, так як в Європі існують єдині правила та стандарти, що дозволяють європейцямкупувати дійсно якісний товар. Тому кожен громадянин Європейського союзу може бути впевнений, що той товар який він придбав дійно якісний та надійний.

ЄС - це вільні подорожі. Після вступу України в Європейський союз для нас відкриваються кордони великої кількості європейських держав. Ми зможемо нарешті вільно пересуватися Європою без перешкод та всіляких "палок в колеса".

І нарешті, що найцікавіше для підлітків та студентів - це Європейська освіта. Навчання в європейських ВНЗ - це реальні перспективи знайти собі достойну, престижну роботу як в Україні так і в країнах ЄС. Європа вкладає великий капітал в освіту, які надають громадянам ЄС гідно жити та працювати навіть закордоном.

 Все дуже гарно звучить, правда? Але чому ми вже зараз не маємо членства Європейського союзу та чому шлях України до ЄС такий довгий та тернистий? Я подумав над деякими факторами, що активно гальмують рух нашої країни до омріяної мети: по-перше - це повільність у проведенні різних економічних реформ, без цього ЄС залишиться для нас мрією. По-друге - це традиційний високий рівень корупції та економічної злочинності, як серед влади так і серед звичайних працівників різних установ. По-третє - це явний дефіцит фахівців серед державних службовців. Але подумайте над елементарними речима, ми повинні відкрити Європу в собі: а це означає раз і назавжди відмовитись від застарілих стандартів та розбивати стереотипи,слідкувати та охороняти наше навколишнє середовище і екологічний стан нашого населеного пункту, працювати на совість, не бути байдужим та не боятися ставати активістом, навчитись брати на себе відповідальність, не давати і не брати хабарів і нарешті поважати інтереси інших, бо наші права рівні.

 Висновок я можу зробити очевидний: українці готові працювати, будувати Україну по-новому для того що б наша країна стала процвітаючою європейською державою. Все залежить лише від нас!

#НіВійні

Хочу просто побажати Миру, того самого дорогоцінного Миру.Але словами ми зробимо не багато, давайте діяти! Закликаю вас будь-якими способами(а їх багато) допомагати українській армії, ви можете просто написати мені в приват або ж на пошту( vladyatsenko1998@mail.ua ) і разом ми зможемо реально щось зробити. Ситуація в країні розвивається не втішно, і на мою думку кожен українець повинен зайняти правильну позицію. Критичне становище в Україні примусило мене стати волонтером , сьогодні - це обов'язок кожного. #СлаваУкраїні

Благодійний ярмарок «Солоняни за Мир»

У цей нелегкий для України час з’являється чимало ініціатив та проводиться чимало заходів. На жаль, наразі наша держава не в змозі допомогти та забезпечити всім необхідним постраждалих на сході України , але кожен з нас може і повинен підтримати людей, які жертвують своїм життям заради нашого майбутнього.

Отже, 22 серпня на площі біля будинку культури відбувся благодійний ярмарок «Солоняни за Мир». Люди приносили випічку, книги, вишиванки та вишиті рушники, дитячі іграшки, українську символіку, картини, прикраси ручної роботи, вироби з паперу та бісеру, і навіть кролі були в продажу. Також на ярмарку діяли акції «Напиши листа солдату» та «Намалюй малюнок солдату». Діти охоче малювали малюнки для солдатів та писали їм свої побажання і навіть дорослі долучались до цієї справи. Найактивнішим учасникам ми вручали «сертифікат патріота», як подяку за активну участь у заході та допомогу землякам у військових госпіталях. Доречі ярмарок розпочався о 10:00 та закінчення його планувалось ввечері , але завадою цьому став сильний дощ, тому нам довелось складати не продані товари та столи раніше…Але на погоду ми не ображаємось та плануємо організовувати наступну благодійну акцію вже скоро!

Хочу щиро подякувати учасникам ярмарки, які вирішили виставити на продаж свої речі, і звичайно дякую покупцям , які віддавали свої власні кошти на добру справу. В загальному наша акція зібрала 2270 гривень, які відправились в допомогу нашому земляку Антону Канфеткіну який знаходиться у стабільно тяжкому стані. Бажаємо нашим землякам, побратимам міцного здоров’я та витривалості перед агресивним ворогом.

Молимось за Мир в Україні! 

Літо, що нас змінило...

We pray for Ukraine

Hi everyone!

My name is Vlad Yatsenko, I'm sixteen years old. I live in Ukraine, in the town of Solone. Ukraine - is my homeland. I was born here. The last months, our country is experiencing a lot of unrest. To be aloof - just impossible! It all started with a Euromaidan, when Yanukovych sharply changed the course of Ukraine to Russia. But Ukrainian people has always were and will be Europeans. Peaceful rally in Independence Square turned into confrontation between protests and fighters of special battalion "Berkut" . But these battles  was shown that Ukrainians - is strong nation and nothing can stand on the way to the purpose. Large-scale protests demanding resignation of President Yanukovych, Azarov government resignation, signing association with the EU and other requirements to government. Nobody could think that the events deployed so unexpectedly and tragically… So-called "titushki" had beaten journalists who trying tell the truth about the event, and then began the massive beating activists of Euromaidan. February 19 - stormed the Independence Square by using grenades and weapons. Against automatic devices ,grenades and snipers activists used stones and 'cocktails molotova ".

February 20 - shooting of peaceful people at the Independence Square and the nearby group of snipers, killing more than 100 people, injured – 1 000. That's what tragically ended Euromaidan.

I happily remember the days when President Yanukovych has left Ukraine, Yulia Tymoshenko was released from prison and in the country there was peace and tranquility ... But then began the Russian occupation of Crimea, the separatist movement and invasion of Russian troops on the territory of Donetsk and Lugansk region.

We collect money for the army and victims in the zone of Anti Terrorist Operations (ATO). I call every Ukrainian, each conscious politics to help Ukrainian army in a difficult time for the country.

Clearly, ahead of our native Ukraine expects a lot of hardship, but I am sure that we will win!

Незалежність у серцях українців

З нагоди великого національного свята - Дня незалежності України ,прийміть мої щирі привітання та побажання! Цей день є результатом тисячолітньої боротьби за право українців мати свою власну незалежну державу, тому ми відзначаємо його як головне свято країни. Бажаю щоб кожен українець був незалежний у своєму серці, щоб ніхто і ніколи не стояв на заваді перед будівництвом нової дороги до європейської України. Так як наша країна опинилася у незвичній для нас критичній ситуації ,хочеться побажати бути міцними та незламними, відстоюйте свою думку та право бути почутими.Українці обрали європейський шлях та цілому світу довели, що свою державу творять самі. Хочу наголосити на тому, що ми - молодь Солоняншини готові робити все для нашої країни, підіймати патріотичний дух наших земляків та допомагати нашій країні вибиратись із тяжкої ситуації.Ми щодня боремось за право жити у демократичній країні з рівними правами для кожного з нас. Наша країна вистраждана поколіннями українців, за яку віддано скільки життів і крові, крові наших предків. Напревеликий жаль наші земляки і зараз вимушені віддавати свої життя за свободу нашої країни. Ніхто не міг очікувати військового наступу на землі України від російського агресора. Мене постійно цікавить питання :"Чим ми так завинили, що на нашу територію прийшла війна?"Можливо, комусь не подобається наша незалежність, а можливо це шизофренія однієї людини, якій все мало влади. Так чи інакше але війна йде, тому закликаю Вас,давайте разом допомогати нашій армії, нашим військовим за те, що захищають нас від ворога. Як кажуть:"Годуємо свою армію сьогодні, або завтра годуємо армію ворога"...
І на останок хочеться ще раз привітати Вас та побажати єднання, та успіхів у справах на благо нашої Батьківщині!

Слава Україні!

Мітинг за Люстрацію під ВР

Мітинг за люстрацію під Верховною Радою

Молодіжне віче або як плани перетворюються в реальність

  Ще три місяці тому ми були звичайні десятикласники, яким набридло те, як виглядає  селище в якому ми живемо, той екологічний стан, зовнішній вигляд вулиць, корупція, відверта брехня ,безвідповідальність та бездіяльність... Все почалось з маленького суботника на який прийшло четверо чоловік, ми прибирали в центрі Солоного. А сьогодні ми вже стоїмо на сцені власного молодіжного віче, на якому затверджуємо резолюцію нашої організації "Єдиний фронт", створення якої вже скоро завершиться і ми офіційно станемо засновниками молодіжної громадської огранізації, яка буде вічно живою. Ця історія схожа на сценарій з цікавого фільму, але відверто кажучи ми дуже старались, тому все це - реальність !

  Хочу трохи розповісти про нашу організацію. «Єдиний фронт» – це постійно діючий осередок спротиву огидним пережиткам минулої влади та боротьби за краще майбутнє та сьогодення. Це і є наша Вільна Україна, територія, яка підвладна лише Волі, Честі і Правді.Сьогодні ми розуміємо, що вся Україна має стати єдиним фронтом і показати, що дійсно, єдиним джерелом влади в Україні є народ.   Участники народного віче вирішили:

1. Заснувати молодіжне громадське патріотичне об’єднання " Єдиний фронт ", до складу якого можуть входити фізичні особи, громадяни України віком до 35 років.

2. Затвердити персональний склад Ради.
3. Обрати співголів Ради.
4. Доручити Раді " Єдиного фронту " розгорнуту широку роботу з організації результативної на території Солонянського району та координації патріотичного руху по всій його території.

  Хочу лише подякувати людям, які весь цей час давали нам цінні поради, надавали нам мотивацію та не давали нам зробити крок назад. Обіцяю, що наша організація хоч і не переверне весь світ з ніг на голову, але зробити незліченну кількість добрих справ для України - зможемо, це моє переконання !

  Коли ми разом - ми можемо все і ніхто не може бути нам на заваді. Як кажуть :"Разом - ми сила!"
Слава Україні!

Мовна проблема в Україні

    Що змушує нас рухатись або вчасно зупинитись? Що дає нам мотивацію або застерігає від наслідків? Що лунає з наших вуст вперше та востаннє в житті? Так, це – мова! А тим більше рідна українська мова. «Нещасна, неправедна людина, що добровільно зрікається рідної мови» - стверджують мовознавці.

 Турбуватись про такі несуттєві проблеми в сучасному зайнятому світі нажаль не є актуально. Адже легко жити не задумуючись. Звичайно, зручно вживати повсякденний для нас «суржик» ,а не намагатись вдосконалювати свої знання української мови.

 Наша мова зазнавала великих втрат, утисків, а також дискримінації її носіїв фактично з часів своєї появи. Хочу наголосити на тому ,що найбільше утисків зазнала українська мова зі сторони «братньої» Росії.

 Дуже давно придушували національну свідомість українського народу. А тепер запитання: Що заважає українцям розмовляти українською мовою зараз, коли ми абсолютно незалежні та вільні люди? Мій особистий погляд на цю проблему такий: в певної частини українців до цих пір ще з голови не вийшли так звані СРСР-івські  стандарти. Просто є дві цілі: зарплатня та речі, які можна придбати за цю зарплатню. Звичайно, цій частині населення немає часу зупинитися та подумати над мовними проблемами, а головне – знайти їх у собі.

 Як кажуть у народі: « Чия мова -  того й влада» ,тож давайте візьмемо мовну владу в свої руки та пробудимо у собі та оточуючих дух національної свідомості.

 І на останок хочеться висловити прохання: Дорогі українці, досить говорити русифікованим «суржиком» , давайте вранці прокинемось та відчуємо себе Українціми!

                                                                                                         

                                                                                                                                                   Владислав Яценко